Про те, хто, як і навіщо руйнує антикорупційну систему України.
СМСку, яка прийшла на телефон директора НАБУ Артема Ситника, він зачитав уголос: «Солом’янський суд за клопотанням слідчого Солом’янського управління поліції прийняв рішення вилучити в НАБУ експертизу в справі Приватбанку». Йдеться про останню експертизу Мін’юсту, на підставі якої можуть бути висунуті підозри в справі про шахрайство та виведення грошей із Приватбанку. Далі пішла ненормативна лексика. Вуха не затикала. Оскільки була понад двогодинна розмова та спроба розібратися, у яку завглибшки яму ми ось-ось можемо скотитися.
Безумовно, можна й варто пред’являти претензії до роботи НАБУ за минулі п’ять років. Як і провести детальний аудит діяльності цього ключового антикорупційного органу, на який чомусь не йде вже друга влада. Але при цьому не можна заперечувати наявності прямої атаки на державний антикорупційний блок. У найближчі півроку стане зрозуміло, удасться зберегти з таким трудом побудовану систему (НАЗК—НАБУ—САП—ВАКС) чи вона буде вщент зруйнована при повному потуранні політичної команди, яка прийшла до влади на гаслах про боротьбу з корупцією.
Ситник у колах влади нині — найпопулярніша людина, яку водночас ненавидять. Кожен намагається встановити особистий контакт із «улюбленцем нової американської адміністрації». Включно з пропозицією про лобізм траншу МВФ для України. Але при цьому ніхто не зупиняється у своїх підлостях стосовно і його, і системи, одну з ключових ланок якої він представляє.
Чи піде Конституційний суд на ліквідацію Вищого антикорупційного суду, який почав виносити реальні вироки? Чому центральна влада та президент Зеленський зберігають гробове мовчання? Яку роль у розхитуванні основ держави відіграють українські олігархи та Москва? Які пласти топ-корупції можуть бути розкриті справами щодо ОАСК і екснардепа Микитася? Навіщо ОПУ покриває Олега Татарова? Скільки треба ще часу, щоб розібратися з плівками Лероса та «понятійками» Кличка? Чи є в НАБУ реальні претензії до експрем’єра Гройсмана?
Ці теми були підняті в першій частині інтерв’ю. Але головне — ви отримаєте не клаптикове, а комплексне бачення ветерана антикорупційного післямайданного фронту про те, хто, як і навіщо руйнує антикорупційну систему.
Про атаку Москви, справу ОАСК і нульову реакцію влади
— Артеме Сергійовичу, ви заявляєте, що система антикорупційних органів сьогодні перебуває на піку готовності давати результат. Очікуване призначення голови Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) — це остання ланка, і ланцюг замкнеться, з одного боку.
З іншого — очевидний паралельний процес, що розгортається в Конституційному суді ще з минулого року. Спочатку КСУ визнав неконституційним закон про незаконне збагачення (хоча Верховна Рада згодом і проголосувала його знову), потім у Національного антикорупційного бюро (НАБУ), зразу після виграної справи щодо Запорізького заводу феросплавів Коломойського, КСУ відібрав право в судовому порядку зупиняти угоди підприємств, стосовно яких ведуться розслідування. Далі КСУ скасовує відповідальність суддів за завідомо неправосудні рішення. Пізніше — заявляє про неконституційність призначення директора НАБУ. Зовсім недавно — б’є по Національному агентству з питань запобігання корупції (НАЗК) та інституту декларування доходів. І, нарешті, зараз КСУ розглядає звернення групи депутатів із приводу конституційності Вищого антикорупційного суду (ВАКС).
Йдеться про цілеспрямовану атаку на антикорупційну систему країни, за вашими словами, «з боку певних сил». Які сили ви маєте на увазі?
— У недавньому висновку Венеційської комісії, що стосується конституційної кризи, крім поміченого КСУ заклику комісії «з повагою ставитися до суддів», є й головний: КСУ фактично узурпував владу в країні і привласнив собі повноваження парламенту. Так європейці хоча й завуальовано, але коментують рішення КСУ стосовно декларацій.
Це рішення було абсурдним, як і всі вище перелічені вами рішення КСУ, однак першим, яке судді винесли за наявності очевидного конфлікту інтересів: декларації п’яти суддів КСУ на той момент перебували в полі зору НАЗК і судів.
Усе це свідчить про те, що мета — заблокувати і зруйнувати антикорупційну систему — не змінилася. Але змінилася тактика. Адже якщо два роки тому атаки велися виключно проти директора НАБУ: всім здавалося, що головне — поставити свою лояльну людину, то тепер атакують інститути.
— Тому що з початком роботи Вищого антикорупційного суду замкнувся антикорупційний цикл?
— Так. І зміною прізвищ його тепер не розімкнути. Навіть відсутність голови САП уже не в змозі припинити роботу, тільки — пригальмувати. Ну, а перші вироки ВАКСу, який поки що тільки розминається, у справах, що роками лежали в інших судах, — очікуваний привід для публічних істерик фігурантів гучних розслідувань. А також для прямих атак. Причому з боку кількох центрів.
По-перше, є Москва, яка намагається зруйнувати антикорупційну систему в Україні. Головна мета — дискредитувати нашу країну в очах Заходу й позбавити Україну підтримки. Тут ключовий інструмент — міф про «зовнішнє управління», у тому числі й НАБУ. Тоді як правда в тому, що без наших західних партнерів ми б ніколи не просунулися так далеко і не створили б такого антикорупційного механізму.
По-друге, міні- і максіолігархи, котрі банально хочуть закрити питання щодо своїх справ. Вони об’єднуються, як ті ж Коломойський і Бахматюк, проплачують якісь мітинги та рекламу, «працюють» із депутатами й фракціями у парламенті над прийняттям/неприйняттям потрібних їм законів. Причому все це настільки на поверхні у ЗМІ, що навряд чи мої слова можна вважати якимсь ексклюзивним висновком. Бахматюк визнає, що отримав понад мільярд гривень рефінансування, однак замість того, щоб повернути гроші державі, витрачає їх на своє публічне обілення.
По-третє, група навколо голови Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК) Павла Вовка. Навіть не група, а ціла система, що сформувалася навколо суду першої інстанції (!), який приймає рішення, котрі стосуються всієї держави та топів із влади. Це стало очевидним після того, як ми кілька місяців прослуховували його кабінет. Рішення ОАСК давно вийшли за межі не тільки закону, а й здорового глузду. Як ще можна назвати, наприклад, одне з останніх рішень — про заборону подавати в розшук одного з наших підозрюваних? Ідеться про організатора корупційної схеми, котра завдала збитків на 93 мільйони гривень ПАТ «Одеський припортовий завод», довірену особу народного депутата VIII скликання.
Тут варто сказати, що їхній ланцюжок досить дієвий. Є Вища рада правосуддя (ВРП), яка захищає кожного представника судової системи. І хоч би що витворяв суддя, якщо він іде в канві загального плану, то залишається безкарним. Тому ми вже три місяці «граємо» в підозри суддям ОАСК, попереджувальні заходи тощо, тоді як бачимо абсолютно чітку зв’язку цього суду з Конституційним. Як тільки торік з’явилася справа про незаконне збагачення Вовка, КСУ відразу виніс рішення про неконституційність закону, на якому вона базується. Питання скасування Конституційним судом повноважень НАБУ подавати позови про визнання недійсними договорів, укладених держпідприємствами, про що ви згадували, теж обговорювалося в кабінеті Вовка.
Тобто в руках у цих людей ще з часів Януковича перебуває конституційний орган цілої країни. У результаті, всі наші кроки, які загрожують цій апріорі корупційній системі, вони зносять рішеннями як самого ОАСК, так і КСУ і будь-яких інших державних органів. Тому тепер, коли багато епізодів ми не тільки розкрили, а й уже практично довели, група Вовка активізувалася максимально. Тим більше що на чолі КСУ опинився Олександр Тупицький — людина, скажемо так, більше схильна до компромісу, ніж його попередник Станіслав Шевчук.
Понад те, у тому ж таки кабінеті Вовка ми побачили реальну картину приходу до влади в КСУ самого Тупицького. І ось сьогодні Конституційний суд, як я вже сказав, приймає рішення стосовно функціонування держави в явному конфлікті інтересів, викликаючи жорстку реакцію західних партнерів, які абсолютно не розуміють, як таке взагалі можливо. Але навіть це ще не найстрашніше. Найстрашніше — попереду.
Нагадаю, що в результаті втрати НАБУ повноважень подавати позови про анулювання незаконних угод, державі і місцевим громадам було завдано серйозної шкоди. Тому що це був дієвий інструмент повернення коштів. На момент відповідного рішення КСУ більше ста угод на суму понад 8 мільярдів гривень були визнані недійсними, із них на три мільярди гривень — це договори між ТОВ «Котлас» і «Укрнафтою». І тепер на підставі цього рішення КСУ ТОВ «Котлас» і «Укрнафта» намагаються домогтися перегляду рішення суду, щоб не повертати «Укрнафті» три мільярди гривень за фактично не поставлені їй нафтопродукти.
Після удару по НАЗК будуть утрачені понад чотири тисячі справ, що стосуються внесення недостовірних відомостей в е-декларації. Правоохоронні органи загалом зареєстрували 4700 справ за фактами недостовірного декларування, з них НАБУ на момент рішення КСУ проводило розслідування у 111 кримінальних справах.
Скасування ж рішення про створення ВАКС повністю знищить усю антикорупційну систему. Ми втратимо все, що вибудовували п’ять років, і запустити знову механізм у найближчій перспективі буде неможливо.
— На якому тлі все це відбувається — слабкості державної влади на чолі з Зеленським чи пособництва влади?
— Я хотів би уникнути якихось політичних заяв, але можу коментувати юридичні рішення, у тому числі Конституційного суду, оскільки вони прямо впливають на результати діяльності НАБУ. Звісно, мені не зовсім зрозуміло, чому про ситуацію навколо справи ОАСК знають ледь не в Австралії, а з офісу президента України (ОПУ) немає реакції. Однак проблема сама собою не вирішиться. Ми як правоохоронці свою функцію виконали. Тепер справа за прокуратурою, судом і державною владою (ОПУ, Кабміном, ВРУ), яка на рівні парламенту повинна ініціювати кроки, здатні побудувати систему захисту від схожих явищ. І не треба навіть ліквідовувати ОАСК, просто позбавте його невластивих для суду першої інстанції повноважень. Через два місяці про нього взагалі забудуть.
Але рішучих і жорстких дій потребує не тільки ОАСК. Має бути якісно переформатована Вища рада правосуддя. І це наполегливо рекомендували Венеційська комісія та Міжнародний валютний фонд (МВФ), меморандум із яким із цього приводу підписаний Україною. Хоч європейці завжди дуже обережні в таких висновках і рекомендаціях. Однак у цьому випадку йдеться про критичну необхідність завершення судової реформи.
— І, схоже, про владу як про четверту силу, зацікавлену в тому, щоб знести антикорупційні інститути. Що вона підтверджує своїми бездіяльністю чи діями. Нам відомо, наприклад, що Банкова знала про майбутнє рішення КСУ стосовно НАЗК і декларування. А голова СБУ Баканов, за посередництва свого радника від Коломийського, звертався до голови КСУ і просив оголосити рішення після місцевих виборів, щоб не бити по й так низькому рейтингу партії влади.
Понад те, за нашою інформацією, генпрокурорка Ірина Венедіктова, виконуючи обов’язки голови САП, третій тиждень не підписує підозри Тупицькому. Вона стосується саме справи про його прихід до влади в КСУ, про що ви згадали. Тоді як саме Офіс генпрокурора має бути справедливим і ефективним координатором усього правоохоронного блоку, — це його пряма функція.
— З останнім не зовсім згоден. У 2015 році, на етапі написання законів про НАБУ та про запобігання корупції, всі розуміли проблематику Генпрокуратури, яку треба було кардинально реформувати. Однак цього неможливо зробити за місяць або навіть за рік, а НАБУ потрібен був оперативний результат. Тому виникла ідея Спеціалізованої антикорупційної прокуратури з гарантіями незалежності, у тому числі від генерального прокурора. Точно така сама логіка створення антикорупційного суду. Насправді сьогодні ВАКС і САП — це перші інститути нових майбутніх реформованих судів і прокуратури. Ключове — майбутніх. Тому що в нинішніх судах антикорупційні справи тягнуться роками, а генпрокурор, як і раніше, вважає за нормальне змінювати в реєстрі прокурорів у справі вночі. (Мова про справу заступника голови ОПУ Олега Татарова. — І.В.). Переконаний, у такій ситуації вплив генерального прокурора на діяльність антикорупційного блоку має бути саме мінімальним, а не координуючим.
Тепер про позицію влади стосовно рішень КСУ. Я не гадатиму, хто там і що знав. Про те, що Конституційний суд прийме таке рішення, говорили політики й писали медіа ще влітку. Після рішення про неконституційність указу президента про призначення директора НАБУ вже було очевидно, що, коли не вжити заходів, ці сили знесуть усе — і декларування, і ВАКС, усе. Тут важливо розуміти, що НАЗК не чіпали рівно стільки, скільки воно займалося фікцією, а не перевіркою декларацій. Але вдарили, щойно в агентство прийшов Новіков і з’явилися результати. Утім, вважаю, що без такої гучної, зокрема й міжнародної, реакції на рішення КСУ щодо декларування в нас уже не було б і Вищого антикорупційного суду.
— І все-таки, що з підозрою Тупицькому?
— Те, як Тупицький прийшов до влади в КСУ, на нашу думку, справді підпадає під склад злочину. Було вжито низки незаконних дій стосовно заступника голови КСУ, які підтверджені записами з кабінету голови ОАСК Вовка. Однак цей факт перебуває поза зоною нашої компетенції, і розслідування за статтею про перешкоджання діям державного діяча веде Державне бюро розслідувань (ДБР).
— Тобто цю підозру ДБР не підписує Венедіктова?
— Я не можу цього коментувати.
— А те, що Венедіктова, спираючись на рішення Печерського суду, має намір передати плівки Вовка і справу щодо ОАСК у Держбюро розслідувань, прокоментуєте?
— Печерський суд — ще одна частина спрута, про якого ми говоримо. Неможливо вирішити питання в КСУ або ОАСК — то йдемо куди?
— В Печерський суд.
— А чому? Тому що там працює залізне правило: або ти в системі, або йди геть. А якщо раптом трапляється виняток, то реакція системи миттєва. Після того, як суддя ВАКС Михайленко дала дозвіл на спеціальне розслідування стосовно Злочевського у справі про п’ятимільйонний хабар, її зразу ж викликали на засідання ВРП і покарали. А суддів ОАСК, які нам забороняють оголошувати в розшук підозрюваних, ніхто нікуди не викликає й не карає. На цьому тлі навіть заїкатися про те, що відбувається в судах на місцях, страшно.
До речі, в Печерському суді оскаржували нашу підслідність не тільки у справі ОАСК, а й у справі Злочевського. Пізніше, правда, адвокати підозрюваного відкликали свою скаргу, якою планували через суд зобов’язати генерального прокурора змінити підслідність у цій справі. А буквально вчора суддя Печерського райсуду Києва Сергій Вовк ухвалив передати справу, в якій фігурує заступник глави ОПУ Олег Татаров, із НАБУ до ГБР.
Таким чином суд втручається в дискреційні повноваження генерального прокурора. Адвокат Вовка просто йде в суд і вимагає забрати справу в НАБУ, бо буцім у нас спір за справу з ДБР. Але ніякого спору немає. І навіть якби був, то вирішувати його має право тільки генпрокурор, а не Печерський суд.
— Ваші дії в цій ситуації? Ви готові віддати справу щодо ОАСК?
— Ні, звісно! Однак у генпрокурора є законне право прийняти таке рішення. Давати якісь прогнози тут складно. Проте, з урахуванням нічної практики внесення змін до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), я не виключаю, що можуть бути прийняті процесуальні рішення не на користь НАБУ.
— А на користь ОАСК. Тобто Венедіктова вам у цій історії не товариш?
— Важко сказати. Генпрокурорка підписала низку документів, важливих для досудового розслідування. Наприклад, представлення у ВРП про відсторонення підозрюваних суддів ОАСК від здійснення правосуддя, кілька клопотань слідчому судді ВАКС про проведення слідчих дій.
— Не будемо забувати, що Венедіктова зіштовхнулася з дуже сильним тиском громадськості, якій відомо, що відбувається зі справою ОАСК. Тут саме медійна спільнота, помітивши стурбованість Австралії, виступила єдиним фронтом.
— Так, але в червні вона прийняла ще одне важливе рішення, яке я повністю підтримую і вважаю досить вольовим. Ідеться про призначення четвірки за квотою генпрокурора в конкурсну комісію з призначення керівника САП. Усі вони відомі міжнародні експерти. Більше того, саме Венедіктова ініціювала норму, згідно з якою рішення про перемогу в конкурсі буде легітимним тільки в тому разі, якщо за нього проголосують, як мінімум, два міжнародних експерти. І це теж важливий крок. Тепер, правда, виникла проблема в парламенті з сімкою від ВРУ, навколо якої розпочалися скандали. У результаті, процес ось уже півроку як заблоковано. Тому всі важливі для нас рішення поки що приймаються не в САП, а в Офісі генпрокурора.
Та я все-таки утримаюся від остаточних оцінок діяльності генпрокурорки, залишивши такий собі оптимістичний люфт.
Про кейси олігархів, справу Микитася і «понятійки» Кличка
— На якому етапі перебуває розслідування шахрайства та виведення грошей із Приватбанку, і чому досі немає результатів? Чи буде найближчим часом оголошено підозри?
— Треба розуміти, що більшість можливих схем виведення грошей працювала у приватному банку й це були гроші вкладників. Тому спочатку підслідності НАБУ в цій справі не було. І ми, власне, дивилися на неї крізь призму процесу націоналізації «Привату» та дій працівників Національного банку. Однак після того, як генпрокурор Рябошапка проаналізував рівень впливу колишніх бенефіціарів Приватбанку на інші правоохоронні органи, які розслідували справи «Привату», було вирішено зібрати всі епізоди воєдино і віддати в НАБУ. Що й зробили. І я переконаний, що саме цей крок ексгенпрокурора став причиною його звільнення. Хто ставив питання Рябошапки в парламенті? Депутати, які прямо пов’язані з Коломойським. Тут, до речі, очевидне питання неспроможності гарантій, які отримує генпрокурор від держави. Посилати його у відставку 226 голосами — надто просте завдання для такого складу парламенту, як цей. До речі, антикорупційний прокурор має більше гарантій, ніж генеральний прокурор. Хоч як це парадоксально.
Що стосується «Привату», то одна з найбільших проблем — експертиза. У НАБУ немає своїх експертних установ, і ми завжди залежимо від інших, насамперед державних структур. А вони, як відомо, підпорядковуються іншим правоохоронним органам та іншим органам влади. Тому завжди є ризик як підкупу експерта, так і прямої команди зробити неправдивий висновок.
— СБУ дуже довго зволікала з експертизою, але у вас є інша, мін’юстівська. Правда?
— У нас на сьогодні є напрацьовані рішення, які потребують узгодження прокурора. Зараз на цій справі однозначно позначається відсутність керівника САП. Але я думаю, що найближчим часом ми зрозуміємо, в який бік повернеться справа і чи є в Генпрокуратури воля рухати її в рамках закону.
— Пред’явивши підозри?
— У тому числі. Насправді вже тепер є вдосталь гучних справ, які розслідувані і подальший розгляд яких у суді залежить виключно від позиції генпрокурора. Та ж таки справа «Роттердам+», яка, на нашу думку, вже давно має бути передана в суд, але, з огляду на не зовсім адекватні дії прокурора, котрий кирурує цю справу, заблокована. При цьому ми вже неодноразово ініціювали заміну прокурора, який закрив справу і чию постанову визнано судом незаконною.
— Але в цій справі важливо не тільки довести збитки, а й компенсацію одержати. Згідно з експертизою, отриманою НАБУ, йдеться про 40 мільярдів гривень, стягнення яких може істотно похитнути позиції як ДТЕК, так і Ахметова особисто. Але для цього заявити про заподіяння збитків має уряд України, який представляє інтереси народу. Що ви зробили для того, аби переконати Шмигаля та Малюську в необхідності такого кроку?
— Ви знаєте, в нас із цього приводу досить дивний діалог із Кабміном та Мін’юстом в епістолярному жанрі. Два роки наша сторона неодноразово перелічувала аргументи з проханням дати нам у справу представника держави. Однак поки що позитивної відповіді немає. Кабмін киває на Генпрокуратуру, Генпрокуратура — на Кабмін.
— Очевидно, Кабміну, який героїчно бореться з ковідом, психологічно комфортніше вилучити 40 мільярдів із програм місцевого самоврядування, ніж законно витребувати їх в Ахметова.
— Ну таких прямих відповідей нам теж не дають, однак і якогось конкретного посилу в наш бік із боку уряду немає.
— Зате у Верховній Раді для вас є досить прямий посил і від уряду, і від депутатів. 27 листопада було зареєстровано урядовий проєкт закону №4437 «Про внесення змін до Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України». В пояснювальній записці зазначено, що законопроєкт передбачає внесення змін до закону про НАБУ, згідно з якими парламент зможе звільняти директора НАБУ за наявності підстав, передбачених у законі. Серед них — і рішення Рівненського суду про корупційну діяльність, де у вас не закритий гештальт із незадекларованим відпочинком, хоча ви й подали з цього приводу позов у Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).
— Наскільки я знаю, необхідність такого перехідного законопроєкту обговорювалася на зустрічі формату G-7. Стосовно неправомочності рішення Рівненського суду, а також внесення мого імені до Єдиного реєстру осіб, які здійснили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, позов справді перебуває на розгляді в ЄСПЛ.
— Однак ЄСПЛ — це гра в довгу. І формально те, що влада обіцяла послам G-7, вона нібито виконує. Однак під килимом робиться маса абсолютно протилежних рухів. Тобто парламент однак смикатиме, — за нашою інформацією, ви вже ангажовані на засідання антикорупційного комітету; СБУ не буде давати адекватних експертиз; із МВС у вас після «рюкзаків» зрозуміло які відносини. І там ніхто не злопам’ятний, але всі злі, і пам’ять у них добра. То на кого можна спертися?
— Якщо говорити про реальну опору, то це саме нинішній склад НАЗК, куди прийшли люди, які знають специфіку цієї роботи. Запрацював антикорупційний суд. Думаю, що до березня ми все-таки отримаємо голову САП. Так, у нашому замкненому циклі немає своєї експертизи, своєї «прослушки» та іншого. Так, нам хотілося б мати ширшу підтримку центральної влади і парламенту. Однак визнаймо, що сьогодні вплив олігархів на парламент просто безпрецедентний.
— А президента? Володимир Зеленський, на вашу думку, зацікавлений у збереженні антикорупційної системи чи, навпаки, прагне її зруйнувати?
— Судячи з його слів на зустрічі з послами G-7 — зацікавлений. Понад те, він дав міжнародним партнерам президентські гарантії, що стоятиме на варті цієї системи.
— А судячи з дій? Той-таки кейс Татарова, що третій тиждень зберігає свою посаду в ОПУ після того, як «заступниця президента зі справедливості» Ірина Венедіктова заблокувала вручення йому підозри в корупції у справі про квартири для Національної гвардії.
— На цьому варто зупинитися докладніше, оскільки це перша така масштабна справа, яка розслідується в умовах замкненого антикорупційного циклу. На її прикладі можна вивчати, як має працювати антикорупційний механізм у державі. Слідами журналістського розслідування Bihus.info ми зафіксували факт, відкрили провадження і розпочали розслідування. У результаті, до відповідальності було притягнуто ряд осіб, серед яких — народний депутат і колишній відомий забудовник Максим Микитась, а також командувач Нацгвардії генерал-полковник Юрій Аллеров. Микитась спочатку отримав п’ять мільйонів застави, потім апеляція збільшила суму до 80 мільйонів. Відтак, за порушення зобов’язань із нього безповоротно на користь держави стягнули 30 мільйонів гривень і відправили в СІЗО. Згодом він почав з нами співпрацювати. У результаті, ми знаємо всю картину щодо Нацгвардії, крім того, він активно дає показання з інших напрямів.
За умовами співпраці зі слідством, Микитась уже відшкодував 50 мільйонів збитків із 80 необхідних. До речі, ще у двох підозрюваних також є угоди зі слідством, які підтверджені судом.
Один із епізодів справи про квартири Нацгвардії стосувався експертизи, завдяки якій постаралися занизити розмір завданих збитків. Ось у цій точці і з’явилося прізвище нинішнього заступника голови ОПУ пана Татарова. Який на момент скоєння злочину працював начальником юрвідділу будівельної компанії «Укрбуд». І спільно з Микитасем дав хабар (паркомісце) керівникові експертної установи. Свідки дали досить докладні показання, включно з листуванням у телефонах та іншими доказами. Для детективів і прокурорів ситуація абсолютно зрозуміла і не викликає жодних сумнівів у обґрунтованості підозр цим трьом людям. У результаті, пред’являється підозра керівникові експертної установи та Микитасю, а ось на стадії вручення третьої підозри раптом виясняється, що в групі замінили прокурорів.
— Генпрокурорка Венедіктова вночі без попередження внесла зміни в реєстр справ.
— Чесно кажучи, з такою історією я зіштовхнувся вперше. Як по суті завершена справа розвиватиметься далі — питання. Я поки що не говоритиму про інші епізоди, бо з допомогою Микитася почали розкриватися й інші досить цікаві факти.
— То Татарову вручать підозру? І що робити з рішенням судді Печерського суду Вовка про передачу справи до ДБР?
— По Вовку ми підтримуємо позицію САП, прокурори подають апеляцію. взагалі мені важко уявити, як після того, коли одному з учасників злочину вже обрано запобіжний захід, коли суд уже дав оцінку підозрі, де прописані всі три фігуранти справи, — можна не пред’явити підозру Татарову. Тому НАБУ зробить усе можливе для того, аби справедливість і законність рішення були забезпечені. Ситуація дуже схожа зі справою про хабар нардепові Юрченку за лобіювання рішення в парламентському комітеті. Юрченко отримав підозру тільки після того, як було визначено запобіжний захід посередникові. Хоча в цьому випадку реально смішно слухати представників влади, які кажуть, що «ми скасували депутатську недоторканність». Насправді все навпаки.
— Рішення замкнули виключно на якості генерального прокурора. Зараз депутати дресируються й охороняються тільки позицією Венедіктової.
— З іншого боку, якщо генпрокурор зачепить і почне працювати по депутату якогось олігарха, то для нього швидко зберуть 226 голосів за відставку. Тобто в нас немає системних рішень. Даєте дискрецію прокурору, дайте йому реальну незалежність від тих-таки депутатів. Тут очевидні зв’язок і залежність. На жаль, із цієї ж причини й витікання постійні, внаслідок чого ми не можемо фіналізувати свої операції.
— Кейс Микитася за значимістю та масштабом може виявитися не менш цинічним, ніж ОАСК. Це ж не тільки справа про квартири Нацгвардії, а й про багато інших епізодів, пов’язаних із «підводним світом» Києва. Микитась заговорив не тільки з детективами НАБУ, він абсолютно чітко у своїх постах розповідає про те, як його «головний юрист Татаров, заступник Майборода і підставний інвестор Федотенков на підставі липового меморандуму роздерибанили «Укрбуд».
— Справи, які ми з вами обговорюємо, такі масштабні, що їх справді не можна утримати в якихось рамках. Коли ти тягнеш ОАСК, то виходиш на половину судової системи країни. Коли розробляєш людину, котра дуже довго при владі, та ще й один із лідерів забудовників в Україні, —то апріорі отримуєш багато сюрпризів. Природно, Микитась багато говорить і підтверджує. Але це показання однієї сторони. Все треба перевіряти й тільки потім робити висновки.
— Чи правда, що Микитась передав слідству документи й інформацію, яка була пов’язана з Березенком, Кононенком, Порошенком і «понятійками», підписаними Кличком?
— Я цього не коментуватиму, бо ще триває розслідування.
— Плівки, які надав народний депутат Гео Лерос, до уваги беруться?
— Проблема в тому, що в природі існує досить багато різних записів і плівок, однак ніхто не може похвалитися законністю їх отримання. У такому разі ми завжди перевіряємо дві якості доказу: приналежність і допустимість. Тому дуже багато скандалів, які сьогодні вкидаються в медіа, від самого початку ні на чому не базуються.
— Ну там же не тільки плівки, а й матеріали, вилучені з комп’ютера Комарницького, з чорною бухгалтерією компанії «Еко-Буд-Трейд», що будувала Подільсько-Воскресенський міст. Чіткі схеми «освоєння» столичного бюджету.
— І це теж недопустимі докази. Однак якщо сигнали отримані, то їх, безумовно, треба перевіряти ще раз і підкріплювати вже допустимими доказами. Тільки так можна вийти на підозри й суд. Тому все, про що ви запитуєте, поки що в нас називається оперативною інформацією.
— Але ж друга каденція Кличка пішла. Хіба Київ не вартий того, щоб хтось нарешті потягнув за цю ниточку й перетворив тонни оперативної інформації на допустимі докази? І тільки нам здалося, що коли при Богдані Банкова наїжджала на Кличка, ви оперативно включилися, провівши обшуки в Столара та Комарницького? Коли ж на Банкову зайшов Єрмак, який домовився з Кличком, — з доказами знову сталася проблема.
— Обшуки у період Богдана проводили не ми. Однак, повторюся, такі справи, як справа Микитася, — це досить трудомісткі й глибокі кейси. І ми над ними працюємо.
— А хто охороняє Микитася? Це важливо не тільки в сенсі обсягу його знань, якими він почав із вами ділитися, а й того, що стосовно нього розпочалася масштабна кампанія з дискредитації. Микитась, звісно, не з подарункового магазину. Але йому дозволили влізти в історію з викраденням його адвоката. Тепер кожен, на кого він покаже пальцем, казатиме: «Кому ви вірите, він же людей краде!». Це важливо.
— Цей інструмент завжди використовується. Однак дискредитація відбувається в межах суспільної думки. І ми навряд чи можемо на це впливати.
— Ні, ви можете на це впливати, контролюючи дії Микитася, який сидить або під замком, або «на стакані» та вільному доступі до телефонів…
— Стривайте, ми говоримо зараз не про якогось біоробота, який повністю нам підкоряється, а про людину. Певний час він був у клінчі з нами, але потім вирішив піти на співпрацю. Це, до речі, підтверджує правильність тактики, обраної насамперед детективами.
Понад те, його угода зі слідством не означає, що він миттєво став кришталево чистим. Я нагадаю, що він насамперед — обвинувачуваний із цілої низки злочинів. А не свідок і тим більше — не викривач. Якщо брати стандарти доказування в Україні, то вони набагато жорсткіші, ніж в інших європейських країнах і Штатах. Довіра до показань поліцейського в Америці — незаперечна. Як і довіра до свідка, який присягнув говорити правду. У нас же показання однієї людини — нуль. Тому можна дискредитувати Микитася скільки завгодно, але якщо його показання підтвердяться іншими доказами, то ніщо не вплине на перебіг розслідування. Тільки на сприйняття цієї справи громадськістю.
І зараз Микитась може розповідати все що завгодно. Але, знову-таки, варто пам’ятати, що в багатьох процесах, про які він розповідає, він сам брав участь. Певна річ, його мета — мінімізувати власні ризики. Тому на сьогодні показання Микитася — це трамплін для стрибка, який може закінчитися абсолютно по-різному. Або ми отримуємо допустимі докази і переконуємося в його чесності, або доводимо, що ситуація була не такою, якою її нам хочуть подати. Стосовно ситуації з експертом і Татаровим — уже все відбулося й доведене, в інших випадках — ще ні.
— А в епізоді з Володимиром Гройсманом? Експрем’єр публічно звинувачує НАБУ в брехні, що виникла зразу після того, як стали зрозумілими його президентські амбіції.
— Так ми ж ще нічого не говорили з цього приводу.
— То скажіть.
— Інформаційна політика НАБУ полягає в тому, що ми робимо заяви, спираючись тільки на вже встановлені факти. Стовідсотково встановлений факт — справа про квартири Нацгвардії. У частині інших епізодів — триває розслідування.
— Але ж від вас стався витік матеріалів щодо Гройсмана?
— Я не згоден із таким формулюванням. У рамках розслідування цього факту з низки напрямів проводилися обшуки. Природно, що люди й організації, які обшукувалися, ознайомлювалися з документами. Тому інформація стала публічною. Що для нас не дуже добре.
— Експертизу з оцінки приміщення у справі Гройсмана завершено?
— Ні, не завершено. Тому я й не можу ні в позитивному, ні в негативному ключі коментувати цю справу. Щойно будуть стовідсоткові докази тієї або іншої версії, ми все прокоментуємо.