ФДУ «Укрморкартографія» випустила оновлене видання “Маяки України», яке присвячене 100-річчю створення у 1921 році Міжнародної гідрографічної організації, повноправним членом якої Україна є з 1995 року.
На 200 сторінках представлені 40 найбільш відомих, важливих і цікавих (з огляду на історію та архітектуру) маяків України, які намистом вогнів завдовжки майже 2800 км окреслюють береги, затоки й бухти Чорного і Азовського морів. Маяки представляють п’ять умовних морських районів: два сегменти північно-західної частини узбережжя Чорного моря (Одеський і Миколаївський регіони), західну й східну частини Кримського півострова (на жаль, тимчасово окуповані Росією) та береги Азовського моря.
Перше видання “Маяків України” побачило світ ще 2007-го. Воно охопило 58 маяків, але багато з них були описані дуже стисло – 167 сторінок виключали розлогість та цікаві подробиці з історії та сьогодення маяків. За минулі 14 років на маяках відбулися серйозні зміни, пов’язані з осучасненням обладнання. Деякі (як, наприклад, Бердянський Нижній) змінилися і зовні.
Едуард Слабких, головний редактор книги «Маяки України»:
Старт був непростим. Концепція книжки вимальовувалася доволі тривалий час у зіткненні різних, часом – протилежних думок. Головне питання – співвідношення, пропорції тексту і фотоілюстративного матеріалу – викликало чимало дискусій. Треба було знайти “золоту середину”.
Видання 2021 року містить 205 світлин маяків і вичерпну інформацію українською й англійською мовами про кожен з «морських дороговказів»: його розташування, географічне і ландшафтне оточення; причину появи та сторінки еволюції; пов’язані із ним легенди; архітектурні особливості, навігаційні можливості, технічне оснащення тощо.
Серйозною проблемою став і вибір кількості маяків для висвітлення. Цьогорічна книга «зросла» до 200 сторінок, але навіть за таких умов видання не здатне було вмістити опис всіх маяків, якими опікується ДУ «Держгідрографія».
Едуард Слабких: Ми вимушені були провести “відбірковий тур”. Зупинилися на 40 маяках, які поєднували в собі важливе значення для судноплавства (хоча в цьому сенсі важливим є будь-який із 88 маяків держави) і привабливість з огляду на архітектуру, генезис, розвиток.
Суперечливим деяким колегам видавалося моє рішення в останній момент включити до змісту Джарилгацький маяк. Точніше – два маяки (старий і новий). Старий давно виведено з експлуатації, він є лише “безпритульним” туристичним артефактом, доволі проблемний в сенсі збереження від руйнівного впливу води та взагалі свого майбутнього, але – яка історія! А світлини з ним стали прикрасою книжки!
Розглядалася можливість включити у книгу храм-маяк Миколи Чудотворця в с. Малоріченському (Крим). Редакційна група навіть підготувала статтю і переклад. Але від ідеї відмовилися, адже храм все ж таки є всього-на-всього навігаційним орієнтиром.
Деякі цікаві факти про «Маяки України»:
Дизайнери видавництва запропонували п’ять варіантів обкладинки. «Переможцем» після тривалих вагань пощастило стати одному з двох кримських «патріархів» – Тарханкутському маяку, який знятий в стилі «нуар».
На відміну від попереднього видання, для створення фотографій активно використовувалися безпілотні літаючі апарати (дрони).
Аби обрати найкращі знімки, що прикрасили сторінки книги, довелося передивитися майже 9000 світлин.
Фото для видання зроблені фотографом Олексієм Заклецьким на маяках Одеського та Миколаївського районів Держгідрографії на теренах п’яти областей України. Його фотомандри охопили довгу лінію узбережжя двох морів від о. Зміїного та маяка Шагани до трьох маяків Маріуполя, які спільно обслуговують Підхідний канал Вугільної гавані.
Фотографу довелося долати не лише природні перешкоди (дощі та хмарність), а й технічні несправності. Одного разу Олексій не дуже вдало вистрибував на берег з борту судна і пошкодив камеру. Ремонт її забрав деякий час. Не витримав якось напруги і дрон.
Ще один кумедний момент стався на одному з маяків: Олексій Заклецький, чоловік «героїчних пропорцій», та ще й увішаний фотообладнанням, застряг на вузьких гвинтоподібних сходах: ані вперед, ані назад. Ситуація, схожа на «пастку», в яку потрапив Вінні-Пух біля входу до нори Кролика. Але на щастя обійшлося без довготривалої дієти.
Повідомляє Держгідрографія.