Як проходили навколо Криму, проривалися під Керченським мостом та зупинили провокації російських прикордонників, не спровокувавши збройної агресії, у найменших подробицях знає капітан третього рангу Олександр Григоревський, тоді – командир того самого буксира «Корець», який тягнув через Керченську протоку пошуково-рятувальний корабель «Донбас» та вивів його до Азовського моря.
Нині Олександр Григоревський очолює екіпаж «Донбасу», котрий разом з «Корцем» увійшов до складу операції Об’єднаних сил та є основою флоту ВМС на Приазов’ї.
Як вдалося здійснити доволі вдалу, на думку військових аналітиків, бойову операцію ВМС Україні та як йому служиться нині, командир Григоревський розповів кореспонденту АрміяInform під час одного з бойових виходів «Донбасу» в акваторію Азову.
– «Донбас» – це вже п’яте судно у вашій кар’єрі, але найбільше і найвідоміше. Здається, за його переходом на буксирі в «Корця» восени 2018-го спостерігала не лише вся Україна, а й увесь світ. Як вдалося здійснити цю операцію успішно?
– Ми знайшли в міжнародному праві таку можливість і скористалися нею. Тобто, скористалися правом першочергового проходу одразу за двома статтями. Перше – йшли під військовим прапором України. По друге, тягнули на буксирі обмежено автономне судно, яке доправляли на Маріупольський завод на відновлення. Саме ці норми, прописані в договорі зі спільного використання Керченської протоки й дали право проходу через неї. До того ж усі знали, що «Донбас» рідко виходив і не вважали його бойовою одиницею.
– Але ж мова про військові кораблі. В умовах анексії Криму дивно, що росіяни вирішили дотриматися умов договору і морського права…
– На той час їхні командири розуміли, що договір про спільне використання з Україною Керченської протоки й Азовського моря необхідний для забезпечення стабільності всього російського вантажопотоку через Азовське море. Бо в РФ все, що не переправляється по трубах, перевозиться через Волго-Донський канал в Азовське море і далі у світовий океан через Босфор. Крім того, вони забезпечують кримське угруповання. Якщо вийти з договору і повернути територіальні води до міжнародного права, то частина морського шляху проходитиме через виключно українську прибережну зону. У такому разі, всі військові кораблі та вантажі мали б проходити лише за погодженням з Україною. Самі розумієте, що в нинішній ситуації ніхто такого погодження їм би не дав. Тому росіяни, навіть після анексії, прописали в керівних документах до проходу по Керченській протоці норму про вільне проходження нею також і українських кораблів.
– Але, попри договір, росіяни все одно могли перешкодити… Зокрема, скористатися тим, що рух Керченською протокою здійснюється в реверсному напрямку і запустити зустрічний потік кораблів.
– Це також враховувалося під час підготовки до переходу. Ми розрахували свою швидкість так, щоб підійти до протоки рано вранці та встигнути першими визначити напрямок проходу. А десь о другій годині ночі на підході до протоки вийшли на зв’язок із диспетчерською службою «Керч трафік контроль». Сказали, що є військовим кораблем, буксируємо інше судно й плануємо прохід до Азовського моря, у порт Маріуполь. Ми не просили дозволу, просто їм про це повідомили. Заявили, що користуємося правом першочергового проходу. Далі розпочалася складна робота переговорів з диспетчерами, російськими прикордонниками… Цей перехід здавалося тривав вічність.
– Переговори на такому рівні зазвичай дуже напружені. Скажіть, а ви знали тоді, хто з вами спілкується по той бік? Як відбувалося спілкування?
– Ми чули лише голоси, позивні, бортові номери, тому, хто з нами веде переговори по той бік, не знали.
Кожна фраза, яку вимовляли в ефірі, зважували і попередньо погоджували з посадовими особами, військовими юристами, які були на борту, щоб не зірвати операцію. Процес особисто контролювали командувач ВМС і представники військової прокуратури Південного регіону України під керівництвом полковника юстиції Едуарда Плешка, який спеціалізується на міжнародному морському праві. Ці потужні юристи провели колосальну роботу в правовому полі, щоб не спровокувати росіян і виконати завдання успішно.
– Але, попри переговори, перехід біля анексованого Криму та через Керченську протоку відбувався все ж таки не без провокації росіян…
– Перший розвідувальний корабель росіян ми зустріли поруч із мисом Тарханкут. Невдовзі неподалік із нами опинилися ще два російські судна. З-поміж них був і сторожовий корабель «Дон», що за два місяці потому таранив «Яни Капу». Звідти і аж до самої якірної стоянки в Маріуполі нас супроводжували військові та прикордонні судна РФ. Але, дякуючи злагодженій команді ВМС України, ми змогли все подолати. Після проходження Керченської протоки ввечері 24 вересня до нас з Бердянська підійшли два МБАКи «Кременчук» і «Лубни», які на відстані чотирьох миль від «Донбасу» відрізали від нас російський тральщик. Але на шляху до Маріуполя нас супроводжував російський катер, що провокував нас на постріли, агресивно наближаючись до «Донбасу». Росіяни були готові атакувати, проте ми не піддавалися.
Крім того, вони задіяли й авіацію. Їхні літаки десь п’ять разів пролітали над нами. Росіяни кілька разів запитували інформацію про кількість особового складу на борту. Гадаю, їх непокоїло те, що судно велике за розміром і могло б умістити досить багато військових.
– А якби вони таки застосували зброю, ви відкрили б вогонь у відповідь?
– Установка від командування була така: перейти з пункту в пункт, нікого не провокуючи і не створюючи складних ситуацій. Якщо з боку Росії будуть якісь перешкоди, відмови, погрози застосувати зброю, розвертатися на зворотний курс і, не ризикуючи особовим складом та кораблями, повертати назад.
Про всяк випадок зброю привели в готовність, але на місця стрільців я особовий склад не відправляв, щоб, якщо в когось здадуть нерви чи виникне нештатна ситуація, не спровокувати неадекватних дій.
– На вашу думку, чому вам вдалося виконати перехід, а іншій команді моряків – ні?
– Мені відомо, що після нашого проходу у ВМС РФ багатьох звільнили з керівних посад. Вони поплатилися за те, що ухвалювали рішення відповідно до чинного законодавства і міжнародного морського права. Тому, коли інша команда військових катерів ВМС України вирішила повторити спробу переходу, росіяни обрали за краще порушити міжнародні правила і закони, але відстояти свої інтереси. Тобто, керівництва злякалися більше, аніж закону.
– Чому саме вас обрали для виконання такого складного і небезпечного завдання?
– На той час я був командиром буксиру «Корець». Повернувся з бойового завдання, яке понад місяць виконував біля острова Зміїний. Там росіяни розпочали активні провокації, і командування вирішило підсилити бойовий дозір. А за декілька тижнів отримав розпорядження на буксирування об’єкта масою шість тисяч тонн маршрутом Одеса – порт Маріуполь. Це був «Донбас». Підготовка до переходу розпочалася 1 вересня. Ми прийшли в Одесу і вже 6-го був пробний вихід. Відпрацьовували на рейді Одеси елементи буксирування з «Донбасом» та дії екіпажу. Виявили проблему з одним із двигунів. А за два тижні, 19 вересня, коли всі системи налагодили й випробували, підійшли до борту «Донбасу» і розпочали підготовку до буксирування. Практично погодинно пам’ятаю цей процес. До Маріуполя дійшли 24 вересня ввечері. Зранку пришвартувалися в порту.
– Невдовзі після того, як ви відбуксирували «Донбас» до Маріуполя, вас призначили його капітаном. Як сприйняли таке рішення?
– Я не знав про це призначення. Так вирішило керівництво. Тоді якраз ішов у відставку капітан «Донбасу». Мене поставили на його місце, а мого старшого помічника – командиром «Корця».
– Ви пішли з «Корця», залишивши там свій екіпаж?
– У «Донбасу» була своя команда, хоча не укомплектована, тим паче з виходом їхнього капітана на пенсію багато хто звільнився. Але практично за рік ми з лейтенантами, торішніми випускниками вишів, доукомплектували команду майже повністю. Тобто, з менше ніж 30 відсотків екіпажу в нас наразі майже 70. Сподіваюся, після карантину до нас доїде решта команди. Нині «Донбас» є повноцінним бойовим кораблем. Єдине, що стримує його автономність, потреба в буксируванні під час виходу з порту і швартування.
– Наразі всі говорять про планові навчання в РФ, де основний акцент спрямований саме на штурм морського прибережжя. На вашу думку, це підготовка до десанту на Приазов’я?
– За моїми спостереженнями, подібні навчання зі штурму морського берега й перекидання військ у РФ відбуваються систематично. Водночас ВМС України так само постійно готує наших військових для відбиття таких атак. Це нормальний процес для країн, які перебувають у стані воєнного протистояння. У такий спосіб відбувається демонстрація своєї сили і психологічного тиску. Наскільки атака РФ з моря реальна наразі? Військові аналітики вважають, що до відкритої війни з Україною Росія поки що не готова…
«На катері – холодно, немає пічки, кухні, але відчуття свободи… і військова романтика просто розриває груди»
– Ви пам’ятаєте перший бойовий вихід у море?
– Авжеж. Це був 2004 рік. Мені – 22 роки. Я – командир катера АКА-02, і екіпаж АКА-01. Разом відпрацьовували курсові завдання на Тендрівській косі… Пам’ятаю, на катері – холодно, немає пічки, кухні – нам передавали їжу з інших суден у каструлях… Але все було байдуже – емоції від виходу в море, відчуття свободи, краса – словом військова романтика тоді просто розривала груди…
– Що найголовніше на кораблі?
– Екіпаж. Адмірал Макаров колись казав, що головна енергетична установка корабля – це матрос. Поки екіпаж працює, поки кожен на своєму місці, корабель у русі. Я в цьому переконався не один раз.
– Вже майже рік, як ви переїхали з Півдня країни на Схід. Ваша сім’я з вами?
– Вже рік моя дружина з сином зі мною в Маріуполі. Спочатку переїхав сам. Чекали закінчення навчального року. Потім – зміна житла, зміна школи… Але ми все долаємо. Головне – бути разом. А де – це не важливо.
– Ваш син теж мріє стати командиром корабля?
Сашку ще 10 років, тому мрії змінюються чи не щодня. Він часто буває на кораблі. Любить побігати по палубах, коридорах. Любить нашого корабельного песика Дизеля…
– Я часто бачу, що на кораблі живуть собаки. Це така традиція мати на борту чотирилапого друга?
– Коли служив на «Корці», завжди казав екіпажу «Донбасу», що вони не виходять в море, бо в них немає собаки. У мене на «Корці» був пес і ми ходили в море постійно. Тож коли став командиром тут, мені запропонували щеня. Кудлате чорне. Воно народилося в гаражах. Я взяв його на корабель. Хлопці назвали його Дизель. Так, завдяки Дизелю «Донбас» завівся і почав виходити у море… (сміється).
– Про що мрієте?
– Мрію, що ми звільнимо Крим і я покажу синові Севастополь, де навчався колись, і українську Ялту. Що все буде – Україна.